Медицина, як і богослов’я – неточні науки. Це відома фраза, якою часто прикриваються, щоб виправдати помилки й протиріччя. Історія медицини приховує в собі страшні таємниці. Уважний читач, занурюючись у літописи та трактати давніх цілителів, буде в шоці, дізнавшись які речі творило людство, намагаючись допомогти недужим людям. Втім, час йшов, і на щастя наука ставала все більш впливовою. А шокуючі дивацтва потроху зникали з арсеналу лікувальних методик.
XIX та XX століття стали тріумфальними для медицини. Все, що винайшло людство за ці двісті років, кардинально змінило наше уявлення про людське тіло, хвороби й здоров’я. Завдяки численним відкриттям ми дійсно стали жити довше й ризик раптової смерті знизився до історичного мінімуму.
Однак, в 21 столітті з наукою зіграли жорсткий жарт. Її навчилися підміняти. Робити «зручною» та «кишеньковою». Деякі науковці стали називатися науковцями не за свої визначні глибокі досягнення, а скоріше за свої дуже зручні й вигідні для бігфарми чи страхових мегакорпорацій висновки. Частина з таких дослідників щиро й наполегливо шукали правду в ході своїх експериментів. Але отримані результати мали б змусити замислитись та йти шукати далі, втім…
Проміжний висновок виявився настільки вигідним та зручним, що на цьому весь науковий пошук свідомо припинився. На превеликий жаль, на сьогодні це стає практично нормою…
Вступ. Як зупинити хворобу Лайма?
У сучасній клінічній практиці широко поширена дуже проста й зручна для всіх рекомендація: після укусу кліща достатньо одноразово прийняти 200 мг доксицикліну для профілактики хвороби Лайма. Цей підхід закріплений у численних міжнародних рекомендаціях і сприймається як стандарт. Головне правило – прийняти антибіотик в перші 72 години з моменту укусу.
Тоді (згідно рекомендації) все буде добре й хвороба не розвинеться.
ЦЯ ТЕЗА – ІСТОРИЧНА ПОМИЛКА. ЯКА ПРИНЕСЛА ШАЛЕНУ ШКОДУ ЛЮДСТВУ Й ПРОДОВЖУЄ КАЛІЧИТИ ЛЮДЕЙ.
В цій нашій статті ми детально розберемо, звідки взялась ця рекомендація, в чому її ключова помилка й спробуємо зрозуміти, чому її досі не змінять.
Походження рекомендації: як одна робота стала стандартом
Ви дуже здивуєтесь, але вся сучасна концепція одноразової профілактики базується на одному рандомізованому дослідженні 2001 року. Так. Лише одне дослідження, одне, стало поворотним в напрямку дослідження профілактики хвороби Лайма й поставило жирну масивну крапку в цьому питанні. Настільки впевнено, що за наступні 25 років ніхто (майже ніхто) не наважився цьому протирічити.
А ми сьогодні з вами це спробуємо.
Епохальне дослідження виконала команда науковців під керівництвом тогочасних корифеїв медицини – двох супер відомих лікарів свого часу – Роберта Б. Надельмана та Гері П. Вормсера.
Robert B. Nadelman, M.D. —американський лікар-інфекціоніст, дослідник і клініцист, який вважається одним із самих знакових знавців хвороби Лайма. Він понад 30 років працював професором медицини у New York Medical College, де спеціалізувався на інфекційних хворобах і займався як клінічною практикою, так і науковою діяльністю. Його внесок у медицину був настільки значним, що після його смерті у 2018 році в New York Medical College було засновано дослідницьку стипендію з інфекційних хвороб на його честь.
Gary P. Wormser M.D. – доктор медичних наук, американський лікар-інфекціоніст, є один із найвпливовіших дослідників у галузі хвороби Лайма. Він обіймав посаду професора медицини у New York Medical College та очолював відділення інфекційних хвороб у Westchester Medical Center. Його наукова та клінічна діяльність охоплює кілька десятиліть (1980-ті — 2010-ті роки), протягом яких він став центральною фігурою у формуванні “класичної” (IDSA) моделі хвороби Лайма.
Ці два маститих професора та є ключовими авторами сучасних рекомендації щодо діагностики та лікування хвороби Лайма.
І сьогодні ми спробуємо розібратися, чому так сталося, що вони обоє… Помилились… І це швидко використали для своєї вигоди менеджери медицини.
Ключове дослідження 2001 року. Помилка, яку не побачили
Масштаб та розмір дослідження дійсно вражають.
Як його зробили: взяли 482 учасника, яких вкусив кліщ на протязі 72 годин, й розділили їх на дві групи. 247 учасників отримали 200 мг доксицикліну, а 235 просто лактозу (плацебо). Звісно, ніхто з укушених не знав, що саме він приймає. І почали чекати, що буде далі. А далі у частини учасників з’явилась еритема.
Щоб нічого не перекрутити й не «підбити» під власні висновки, приводжу пряму цитату із статті:
«Мігруюча еритема виникла в місці укусу кліща у 8 з 247 учасників групи плацебо (3,2 відсотка) порівняно з 1 з 235 учасників групи доксицикліну (0,4 відсотка, P < 0,04). Семеро з цих дев'яти учасників також мали лабораторні ознаки хвороби Лайма, включаючи позитивні посіви шкіри на B. burgdorferi у всіх чотирьох учасників, які пройшли біопсію шкіри. Сероконверсія, визначена за допомогою ІФА, відбулася у семи учасників. Додатковий учасник (у групі доксицикліну), який залишався серонегативним за допомогою ІФА, мав позитивний результат на антитіла IgM при імуноблотингу. Останній з дев'яти учасників з мігруючою еритемою мав сумнівний результат на ІФА та негативні результати на антитіла IgM та IgG при імуноблотингу та не повернувся для серологічного тестування під час фази одужання».
З 482 учасників еритема з’явилась лише у 9 чоловік. У 8-ми з групи плацебо, хто замість антибіотика з’їв лактозу. І у одного пацієнта, хто отримав 200 мг доксицикліну. Статистичні цифри безумовно гарні – зниження ризику ≈ 87%! Адже еритема при прийомі доксицикліну в результатах з’являється лише в 0,4% проти 3,2 % у тих, хто не приймав ліків.
І цей шалено успішний результат миттєво стає сформованою рекомендацією IDSA, приймається CDC та інтегрується у клінічні протоколи багатьох країн.
Де подвох?
Якщо уважно прочитати ще раз, видно, що на 3-му та 6-му тижні учасникам ще додатково зробили аналізи на антитіла й підтвердили, що еритема точно пов’язана із хворобою Лайма. Щоб не було ні в кого зайвих запитань та сумнівів. Але (!) читаємо уважно: перевірили в кого?
! ЛИШЕ У ДЕВ’ЯТЬОХ ПАЦІЄНТІВ !
Я спочатку не повірив й перечитав статтю декілька раз. Потім ще раз і ще раз. Ну невже два поважні професори, із неймовірним багажем досвіду та знань, не перевірили бодай третину укушених без еритеми? Ні, не перевірили. Всі висновки ґрунтуються виключно на 9 особах. Які мали еритему…
Повторюсь для чіткості та розуміння: із 482 чоловік антитіла перевірили лише 9-м. Тим, в кого була еритема.
Той факт, що еритема виникає НЕ ЗАВЖДИ, був проігнорований.
Можливо, в 2001 році про це не знали. Можливо, 25 років назад це не було так вивчено й відомо. Але весь цинізм та однобокість використання в клінічній практиці цих статистичних показників очевидні. Дослідження мало б бути повторене ще раз.
Знаючи, що на сьогоднішній день ЕРИТЕМА НЕ Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ СИМПТОМОМ ХВОРОБИ ЛАЙМА. І це, до речі, також зафіксовано в рекомендаціях та численних посібниках.
Статті, які підтверджують, шо еритема не є обов'язковим симптомом:
Так. Їх за останні 25 років було декілька. Але вони лише повторюють одне одного. Заслуговує на увагу найбільш знакове одне з них, сучасне, виконане в 2020 році командою дослідників з Національного інститут громадського здоров'я в Нідерландах.
Тут статистичні цифри ще більш вражаючі: «Між 11 квітня 2013 року та 10 червня 2015 року було рандомізовано 3538 потенційних учасників, з яких 1689 було включено до модифікованого аналізу наміру лікувати. У групі профілактики було зареєстровано 10 випадків бореліозу Лайма з 1041 учасника (0,96%) та 19 випадків з 648 учасників, які не отримували лікування (2,9%), що призвело до зниження відносного ризику на 67% (95% ДІ 31–84%) та кількості пацієнтів, необхідних для лікування, 51 (95% ДІ 29–180). Про серйозні побічні ефекти не повідомлялося.»
Тобто простою мовою: доксициклін допоміг вже не 87%, а лише 67% – тобто наголошується, що однократний прийом доксицикліну не зміг усіх врятувати. Втім з 1041 укушеного заразилося після доксицикліну лише 10 людей. І це начебто непогано.
Однак, рекомендації не змінюються: знову ж таки формується чіткий прямий висновок: «одноразова доза доксицикліну може запобігти розвитку хвороби Лайма після укусу кліща». З чого це вони взяли...
Читаємо статтю уважно, шукаючи відповідь на головне питання: Чи робили антитіла?
Відповідь – знову ні. Не було обов’язкового ELISA, не було обов’язкового Western blot, не було серійного контролю динаміки антитіл. Використання було, але обмежене: у частини пацієнтів лікарі могли робити серологію, але це не було стандартизовано і не входило в протокол як обов’язкове. Діагноз ставився на зафіксованій (!) появі еритеми та/або неврологічних/системних проявах (якщо були) й клінічного рішення лікаря. Автори пояснюють це такою логікою: рання хвороба Лайма часто має негативні антитіла в ранній фазі, що не виключає інфекцію, а також після лікування антитіла можуть надовго затримуватись.
І тому дослідники вирішили їх… Взагалі не враховувати як критерій постановки діагнозу…
Отже, висновок цього грандіозного проекту: Дослідження продемонструвало статистично значуще зниження частоти клінічно діагностованого бореліозу Лайма; однак результат переважно ґрунтувався на виявленні мігруючої еритеми без систематичного серологічного підтвердження, що обмежує висновки щодо реального запобігання інфекції.
Мої коментарі: Висновок щодо доказової бази
Вся сучасна доказова база однократного прийому 200 мг доксицикліну фактично побудована на двох масштабних дослідженнях, які за основу діагнозу ставили наявність еритеми як практично єдиного критерію ефективності лікування.
Це критична помилка. Адже хвороба Лайма має дуже часто тривалий безсимптомний перебіг й аж ніяк не асоціюється обов’язково з появою еритеми.
Обидва дослідження оцінюють не захворювання, а лише один його прояв. Вченими не було вивчено віддалені наслідки, не перевірено кров через 1-3-6 місяці після укусу. Не проведено контролю стану пацієнтів, яких не було вчасно проліковано.
Впровадження даних результатів в практику стало ПОМИЛКОЮ. І вона сталася завдяки збігу двох обставин:
- неймовірно високого, фактично беззаперечного авторитету науковців, які проводили дослідження.
- І друга причина – цей проміжний, не доведений до кінця й не закріплений остаточно висновок – став неймовірно зручним та вигідним.
Замість рутинних обстежень, як неминуче впали б на плечі страхових компаній, витягуючи з них гроші, неочікувано в руки менеджерам медицини прийшов ідеальний порятунок. А простим американцям легке рішення – з’їв собі таблеточку й більше нічого не потрібно робити. Просто, зручно, дешево. Всі довольні. майже всі. Крім тих, хто потрапив в хронічну стадію...
Достовірність таких висновків не витримує жодної критики. Чи точно одноразова доза доксицикліну здатна запобігти інфекції? Чи це відповідає біології Borrelia в людському організмові? Яка реальний досвід використання одноразової дози доксицикліну в клінічній практиці?
На ці питання відповіді були швидко знайдені та є вже загальновідомими. Про них обов'язково треба поговорити окремо. Оскільки протокол та офіційні рекомендації досі не поміняли. Бо він... занадто зручний...
ВИСНОВОК
Ні, загальноприйнята офіційна профілактика хвороби Лайма не ефективна. Пацієнти після одноразового прийому доксицикліну хворіють на хворобу Лайма й потім все рівно звертаються до лікаря й проходять повноцінний курс антибіотика. Але цього можна було б уникнути… Якби призначали пацієнтам адекватну дозу антибіотика та правильним курсом. Не менше 5 днів!
В цій статі ми детально розберемо, звідки взялась рекомендація однократного прийому доксицикліну, в чому її ключова помилка й спробуємо зрозуміти, чому її досі не змінять.