Чи існує хронічний бореліоз? Чому людину, яка відкрила хворобу Лайма, хотіли вбити?
Що робити, якщо вколовся голкою від невідомого шприца? Чіткий покроковий алгорим дій
26.05.2025
Сьогодні у нас особлива подія: до нашої команди долучається один з кращих інфекціоністів Києва та стає співробітником Клініки!
16.06.2025
Історія відкриття хвороби Лайма не така вже й стара, але охоплена неймовірно цікавими фактами й гострими протиріччями, які на сьогоднішній день буквально розділили всю медичну спільноту на два ворогуючих табори. Хто з них правий? Що сталось на тлі вивчення однієї з найзагадковіших та підступних хвороб 20 століття?
Все почалося в 1975 році. На початку осені цього року дві налякані американські жінки із містечка Олд-Лайм, штат Коннектикут, підняли неабиякий галас навколо незрозумілої хвороби в їхніх сім’ях. Матері зверталися за медичною допомогою до лікарів, намагаючись знайти причину щодо таємничого спалаху болей в суглобах у своїх дітей. Зіткнувшись із нерозумінням тутешніх лікарів та будучи роздратованими незадовільними діагнозами, вони звернулися до Департаменту охорони здоров'я штату Коннектикут та Медичної школи Єльського університету.
Це був історичний поворот, який започаткував ціле розслідування, яке завершилося визнанням нової хвороби, наразі широко відомої як хвороба Лайма.
Девід Р. Снідман, співробітник відділу епідемічної розвідки, щоб відреагувати на звернення наляканих жінок, зв'язався з видатним ревматологом того часу, доктором та вченим Алленом Стіром, який працював в Єльському університеті, й попросив його провести належне розслідування.
Аллен Стір завзято взявся за справу. В команду до себе вчений покликав іншого доктора-ревматолога, Стівена Малавісту, й разом вони зустрілись із пані Мюррей, однією із цих матерів, яка надала їм список багатьох інших родин, у яких діти страждали на схожі симптоми. Лікарі обдзвонили кожну постраждалу сім'ю, і виявили, що крім дітей проблеми із суглобами мають також й дорослі. Це все здавалось дуже дивним.
Розслідування набрало розмаху. Вже у грудні 1975 року Стір та Малавіста провели кропітке масштабне дослідження, щоб остаточно з'ясувати причину раптового спалаху ревматоїдного артриту в Лаймі та його околицях. Пошук було зосереджено на трьох суміжних містах: Олд-Лайм, Лайм та Іст-Хаддам, де не дивлячись на невелику чисельність населення аж у 51 мешканця було діагностовано артрит. Дослідження включало ретельні медичні огляди та аналізи крові кожного пацієнта на місці в Єльському університеті. Крім того, були зібрані детальні історії хвороби пацієнтів шляхом інтерв'ю з місцевим лікарем кожного пацієнта та членами його родини.
І хоча ранні огляди та лабораторні аналізи не виявили нічого незвичайного, один аспект інтерв'ю був напрочуд інформативним, якщо не сказати краще, сенсаційним.
Приблизно 25% пацієнтів у дослідженні повідомили про ураження шкіри з розширюючимся візерунком «бичаче око» за декілька місяців до появи симптомів артриту.
Доктори Аллен Стір та Стівен Малавіста й деякі нотатки Поллі Мюррей про інших людей у її районі, які мали схожі симптоми
Як часто буває при доленосних поворотах історії, саме тоді сталась випадковість, яка мала важливий вплив на подальший розвиток подій.
У той час Єльський університет відвідував європейський лікар, ім’я якого залишилось невідомим, який, почувши про розслідування Стіра та Малавісти зазначив, що висип (еритема) йому добре відомий, й схожий на той, що часто зустрічається в Північній Європі та пов'язаний з укусами кліщів.
І хоча зазвичай пацієнти при опитуванні не могли згадати, що їх кусало, більшість еритем знаходилися десь на тулубі, що свідчило про повзаючого переносника, а не літаючого чи павука.
Типова еритема при хворобі Лайма
Пазл стрімко почав складатися.
Стір та Малавіста знайшли архівні записи ще 1909 року, де на засіданні Шведського дерматологічного товариства лікар Арвід Афцеліус (в честь якого згодом буде названо один з видів борелій) представив дослідження щодо розширюваного кільцеподібного ураження, яке він спостерігав й висловив припущення, що висип виник внаслідок укусу іксодового кліща.
Додаткові спостереження Аллена Стіра за географією місцевості та чітка сезонність підтверджували цю теорію: загадковий артрит вражав пацієнтів, які проживали виключно в сільських лісистих районах міста, без жодних випадків захворювання в центрах міст. Ревматоїдний артрит, відоме вже на той час аутоімунне захворювання, що призводить до запалення суглобів, ніколи не мав прив’язки до якогось географічного положення місцевості чи пори року.
Зацікавлені й натхненні своїми першими успіхами у розслідуванні, Стір та Малавіста з нетерпінням чекали наступного «високого сезону».
І дійсно, влітку 1976 року було чітко виявлено 30 нових пацієнтів, опитування яких посилило зв'язок між початковим проявом мігруючої еритеми та пізнішим розвитком артриту. 1976 рік став офіційно роком затвердження нової хвороби – «артриту Лайма», яку згодом назвали «хворобою Лайма», адже зрозуміли, що симптоми можуть бути пов’язаними не тільки із патологією суглобів.
Але це був тільки початок
Аллен Стір та Стівен Малавіста представили беззаперечні епідеміологічні докази, що саме кліщі є переносниками цієї хвороби. Лікарі виявили, що захворюваність на артрит Лайма була у 30 разів вищою на східному боці річки, де розташоване місто Лайм, ніж на західному боці, й пояснили чому: на східному боці була зона поширення оленів, які є основними розповсюджувачами оленячих кліщів у цьому районі (Ixodes scapularis).
Але одна проблема не давала рухатись далі: що саме викликає хворобу: бактерія чи вірус?
На це питання Стір відповіді не мав. Він тестував кров жертв хвороби на наявність специфічних антитіл проти 38 відомих хвороб, що передаються кліщами. Але жоден результат не виявився позитивним. Як та чим лікувати, якщо невідома причина хвороби? Дослідники навмання експериментували із використанням антибіотиків й навіть бачили непоганий результат й покращення стану хворих, але помилково думали, що це якийсь новий вірус й стопорились на місці.
На допомогу прийшов інший вчений – доктор Віллі Бургдорфер, ентомолог швейцарського походження із Лабораторії Скалистих гір в штаті Монтана, який вивчав хвороби, що передаються кліщами. В 1981 році він виділив бактерію, відповідальну за хворобу Лайма, з кишечника кліща. На його честь збудник бореліозу був названий «Borrelia burgdorferi».
Врахувавши проривне дослідження Бургдорфера, знову ж таки Стір та Малавіста із командою Єльського університету розробили та закріпили дослідним шляхом ефективний протокол лікування хвороби Лайма антибіотиками тетрациклінового ряду.
Мікрофотографія спірохет B. burgdorferi у середній кишці німфального кліща I. scapularis, отримана за допомогою скануючого електронного мікроскопа. Зображення Віллі Бургдорфера.
Хвороба Лайма — більше, ніж артрит
Доктор Аллен Стір
Стіру та Малавісті невдовзі стало зрозуміло, що «артрит Лайма» насправді був лише невеликою частиною більшої головоломки.
В результаті цих подальших досліджень команда з’ясувала, що хвороба Лайма може проявлятися різними системними способами, зокрема ураженням нервової системи, серця та суглобів.
Відтепер вчені були готові розповісти про це все на загал всьому світові.
Ключовою подією у 1984 році стала Перша Міжнародна конференція з хвороби Лайма в Нью-Хейвені, яку провела Медична школа Єльського університету й зібрала дослідників хвороби Лайма з усього світу. Вперше фахівці з різних дисциплін, включаючи ревматологію, імунологію, дерматологію та неврологію, а також посадовці охорони здоров'я та практикуючі лікарі, були зібрані на знак визнання цього нового складного та системного захворювання.
Аллен Стір та Стівен Малавіста стали живими легендами ревматології й на довгі роки стали піонерами в дослідженні взаємозв’язку інфекційних агентів і аутоімунних захворювань, продовжуючи свої роботи та публікуючи результати.
За свої відкриття й дослідження вони отримали численні премії та нагороди, серед яких особливо зворушливими були нагорода 1994 року Стівену Малавісті від Американського коледжу ревматології «Видатний дослідник», назвавши його «одним із найкреативніших дослідників нашого часу», а у 1998 році на церемонії в Гартфорді губернатор Джон Роуленд оголосив 24 вересня «Днем Аллена Стіра». Віллі Бургофер серед багатьох титулів та почесних звань отримав Золоту медаль Роберта Коха.
Суперечки щодо хвороби Лайма
Однак, деякі події далі почали розвиватись геть поза очікуваним сценарієм.
До середини 1990-х років Аллен Стір, продовжуючи вивчати бореліоз, спостерігав, як хвороба Лайма набуває визнання та неймовірно радів своєму успіху. Але згодом геніальний дослідник виявив занепокоєння, що хвороба Лайма стає… все більше неспецифічним діагнозом, який все частіше геть не некоректно використовують лікарі різних спеціальностей, маскуючи під різні неінфекційні захворювання: від синдрому хронічної втоми із порушенням сну та пам’яті та фіброміалгії (м'язово-суглобовий біль), до іпохондрії.
Аллен Стір був стурбований, що багато людей без ознак хвороби Лайма в минулому чи теперішньому стані, без чіткого підтвердження та переконливих доказів отримують лікування антибіотиками, що перевищує рекомендований чотиритижневий протокол лікування та зазнають більше шкоди, ніж користі.
Він почав активно боротись із цією плутаниною. У статті для журналу Американської медичної асоціації (JAMA) у 1993 році Стір та його колеги гучно заявили, що хвороба Лайма стала «гіпердіагностованою» й лікується без підтвердження.
Ця заява стала початком широкого гучного процесу, який правозахисні групи називають суперечкою щодо хвороби Лайма (анг. Lyme disease controversy).
Певна частина лікарів та групи захисту прав пацієнтів почали стверджувати, що хвороба Лайма може перерости в хронічне, майже невиліковне захворювання, що потребуватиме високих доз антибіотиків протягом тривалого часу або й взагалі стати довічним «прокляттям» й почали налаштовувати наляканих пацієнтів на пожиттєве лікування.
Доктор Аллен Стір
Хоча термін «хронічна хвороба Лайма» (ХХЛ) колись використовувався самим Алленом Стіром та іншими вченими для визначення стійких ускладнень після гострої хвороби Лайма, цей термін із легкістю підхопили різні організації й впевнено почали використовувати для пацієнтів із неспецифічними симптомами, такими як втома, біль у м’язах та когнітивна дисфункція, для позначення свого стану, навіть якщо немає доказів того, що у них була хвороба Лайма.
Такі як, наприклад, «організація захисту прав людей з хворобою Лайма» та дисидентська група лікарів під назвою «Міжнародне товариство хвороби Лайма та супутніх захворювань» (ILADS). Вони переосмислили термін «хронічна хвороба Лайма» (ХХЛ) для опису широкого спектру симптомів, які наявні переважно у пацієнтів, які не мають ознак бореліозу й дуже легко маскуються під інші патологічні стани.
Аллен Стір був категорично проти такого підходу
Розгорілась справжня боротьба. Стір та його дослідницька команда заявили, що навіть пацієнтам з позитивною серологією на бореліозну інфекцію та симптомами, що нагадують синдром хронічної втоми або фіброміалгію, подальше нескінченне лікування антибіотиками не допоможе. Для підтвердження цього почались проводитись клінічні спостереження на лабораторні дослідження на тисячах людей.
Але, незважаючи на переконливі результати, відсутність жодних доказів того, що симптоми, пов'язані з ХХЛ, спричинені якоюсь персистуючою інфекцією, ця теорія досі має величезну армію послідовників.
Чи існує хронічний бореліоз?
«Хронічна хвороба Лайма», як окрема хвороба не визнана й не підтверджена офіційною доказовою медициною.
ХХЛ як поняття відрізняється від дійсно доказового й описаного патологічного стану, який наступає із-за нелікованої, своєчасно пропущеної хвороби Лайма на пізній стадії. Нелікована хвороба Лайма може спричинити артрит, периферичну нейропатію та/або енцефаломієліт.
Тобто офіційно загальноприйнятою є така класифікація хвороби Лайма: рання локалізована, рання дисемінована та пізня хронічна стадії.
Але ж буває, коли людина пролікована від хвороби Лайма, а скарги залишаються! Що це таке?
Аллен Стір не зупинявся в пошуку відповідей на складні питання та проводив нові й нові дослідження, які фінансувались Національними інститутами охорони здоров'я. Його поточні дослідження показали, що Borrelia burgdorferi може викликати надмірні імунні реакції у генетично схильних осіб, що може призвести до патології суглобів, подібної до тієї, що спостерігається при інших хронічних запальних формах артриту, таких як ревматоїдний артрит.
Як досвідчений ревматолог та спеціаліст по аутоімунним хворобам, він чітко розрізнив та описав окремо два фундаментальних поняття щодо самої хвороби Лайма: ІНФІКУВАННЯ та АУТОІМУННЕ УСКЛАДНЕННЯ у генетично схильних осіб.
Стір розробив практичний алгоритм лікування таких складних пацієнтів: після антибіотикотерапії пацієнтам із аутоімунними проявами призначають імуносупресивні препарати, як при ревматоїдному артриті.
Докази проти активної інфекції у пацієнтів із суб'єктивними симптомами, що зберігаються більше 6 місяців після антибіотикотерапії хвороби Лайма.
Опозиція, погрози та глухий кут
Чим далі, тим протистояння ставало дедалі напруженішим.
Провідні медичні фахівці США, включаючи Американське товариство інфекційних захворювань, Американську академію неврології та Національні інститути охорони здоров'я, заявили, що немає переконливих доказів того, що борелії пов'язані з різними симптомами, класифікованими як «хронічна хвороба Лайма», і особливо радять уникати тривалого лікування антибіотиками, оскільки воно неефективне та потенційно шкідливе.
Тривала антибіотикотерапія становить значні ризики та може мати небезпечні, навіть смертельні побічні ефекти. Рандомізовані плацебо-контрольовані дослідження показали, що антибіотики не дають стійкої користі людям із «хронічною» хворобою Лайма, з доказами як ефектів плацебо, так і значних побічних ефектів від такого лікування.
Хибні діагнози «хронічної хвороби Лайма» часто виправдовуються через неспецифічні симптоми, поширені серед населення. Хоча багато людей, яким ставлять діагноз ХХЛ, мають незрозумілі симптоми (зокрема хронічну втому та фіброміалгію), інші мають чітко визначені діагнози. Дійшло до того, що випадки раку, пухлин головного мозку, вовчака, розсіяного склерозу, захворювань щитовидної залози та психічних розладів помилково діагностували як ХХЛ. Вчені з Центрів контролю та профілактики захворювань (CDC) також задокументували небезпечні для життя інфекції, спричинені непотрібним лікуванням внутрішньовенними антибіотиками та імуноглобулінами. Надмірне лікування антибіотиками в окремих випадках призводило навіть до важких форм поширення антибіотикорезистентних штамів стафілококку, клостридій, які спричиняли септичний шок та зрештою смерті.
Але інша сторона не погоджувалась!
Частина медиків об’єдналась в окреслену опозиційну субкультуру, які «єдині знають про хворобу Лайма» й впевнено продовжувала рекламувати низку альтернативних засобів для здоров'я, з яких, можливо, найбільш суперечливим і шкідливим є тривала антибіотикотерапія.
Справи пішли на гострий конфлікт: просування «хронічної хвороби Лайма» в США наразі звинувачується у шахрайстві зі здоров'ям.
лйе за відсутності доказів та аргументів, як зазвичай і трапляється, опозиція з медичної площини перейшла в політичну та юридичну – почались позиви, розборки, звинувачення та судові процеси.
Питання лобіювання інтересів фармкомпаній, соціальної ідентичності, ненаукових підходів до медицини та іншого створили навколо лікування хвороби Лайма цілу епопею й стало поштовхом до того, що значна частина лікарів почала боятись мати справу із хворобою Лайма та уникати відповідальності за ведення й лікування пацієнтів. Як завжди трапляється у таких випадках, найбільше всього постраждав… Пацієнт. Ворожнеча та лікарська неетична поведінка ще більше заплутує та лякає хворого, який не знає, кому вірити та до кого звертатись.
А зрештою, як трагічний фінал цього дивного протистояння, ненависть опозиції геть перекинулась й на особистості.
Позиція Аллана Стіра як досвідченого ревматолога та його підтримка медичної точки зору, що пацієнти з «хронічною хворобою Лайма» часто не мають фактичних ознак хвороби Лайма і їм не допомагають тривалі курси антибіотиків, призвели до того, що пацієнти та правозахисні групи, обурені його відмовою підтвердити їхню віру в те, що вони страждають на хронічну хворобу Лайма, почали його переслідувати та навіть погрожували смертю…
Ось так, легендарний першовідкривач хвороби Лайма, один з найвеличніших дослідників сучасності, дивним чином потрапив під жорстокий тиск та ненависть з боку пацієнтів, яким насправді присвятив все своє життя.
Післямова
Прорив в розумінні хвороби Лайма
Однак, на щастя, медицина не стоїть на місці.
На сьогодні, завдяки впровадженню нових сучасних діагностичних методик та розвитку лабораторних якісних надійних тест-систем вдалось зробити потужний прорив в питаннях поширеності «хронічного бореліозу» та значною мірою підтвердити постулати й перестороги Аллена Стіра. Наразі виявлено цілу низку аутоімунних захворювань, які дають хибно-перехресну реакцію в лабораторних тестах й заплутують неспеціалістів в питаннях хвороби Лайма.
Ці напрацювання швидко накопичуються клініцистами усього світу й вже поступово вносять вагомі корективи в офіційні рекомендації та настанови по діагностиці та лікуванню хвороби Лайма.
Але одна із застарілих рекомендацій особливо кричуща й нагально потребує офіційного оновлення.
Про це читайте у наступній статті!
Джерела та посилання:
1. An epidemic of oligoarticular arthritis in children and adults in three connecticut communities
https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/art.1780200102
2. The Overdiagnosis of Lyme Disease
https://jamanetwork.com/journals/jama/article-abstract/405293
3. A Critical Appraisal of “Chronic Lyme Disease”
https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMra072023
4. Stalking Dr. Steere Over Lyme Disease
https://web.archive.org/web/20090715180802/http://www.nytimes.com/2001/06/17/magazine/17LYMEDISEASE.html
5. Chronic Lyme disease
https://en.wikipedia.org/wiki/Chronic_Lyme_disease
Справжній детектив навколо дивовижної історії відкриття хвороби Лайма. Суперечки та протистояння навколо поняття хронічного бореліозу. Хто ж правий? Що сталось на тлі вивчення однієї з найзагадковіших та підступних хвороб 20 століття?
