Смертельний менінгокок – що треба про нього знати.
Вітаємо нашу чудову лікарку, Катерину Павлівну, із успішним захистом дисертаційної роботи та отриманням диплому Доктора філософії!
25.07.2025
Антарктида – за лаштунками полярної станції
17.09.2025
Смерть дітей від менінгококового сепсису – менінгококцемії – страшне горе й невимовний жах. Менінгококовий сепсис – одна із найстрашніших та найпідступніших, по своїх здатності блискавично вбивати, форма цієї інфекція. Але в той же час, надзвичайно рідкісна, й зустрічається в конкретно взятій місцевості або регіоні одиничними випадками на рік. Вчасно її розпізнати та встигнути вилікувати людину можуть далеко не всі.
Під час роботи в інфекційному стаціонарі всій нашій зміні неодноразово доводилося стикатись із подібними трагічними випадками. І хоча діагноз був поставлений правильно ще лікарями швидкої допомоги, врятувати від таких блискавичних форм хвору людину дуже й дуже тяжко.
Можете собі уявити, яка прірва лежить між двома крайнощами, із якими стикають педіатри та сімейні лікарі: «ні в якому разі не приймати антибіотики при ГРВІ» до «коротеньким курсом на всяк випадок, якщо є висока температура, щоб не пропустити менінгококцемію».
Найвищій пілотаж, це «спіймати» менінгококовий сепсис, розгледіти його ще до появи висипу та розвитку шоку, врятувавши пацієнта. І при цьому не стати параноїком та не заліковувати антибіотиками всіх підряд пацієнтів із високою температурою. Це не прості матерії. Медики, які хоч раз бачили на власні очі менінгококцемію, дуже тривалий час потім бачать «її» скрізь та у всьому…
Що таке взагалі менінгокок?
Вперше почув я про менінгококк не на предметах мікробіології чи інфекційних хвороб, а на першому курсі медичного на предметі «Історія медицини». Тоді молодий та харизматичний викладач розповів нам дуже цікаву річ: коли людство мало не зникло із-за глобальних епідемій, особливо бубонної чуми, вмираючи просто мільйонами, в організмі певної частки людей раптом щось змінилось в імунітеті. Ці зміни стали вирішальними для порятунку популяції й швидко почали передавались далі нащадкам, даючи можливість все більшій кількості людей виживати від Чорної Смерті та інших небезпечних інфекцій навіть без антибіотиків.
Викладач тоді сказав фразу, яку я запам’ятав назавжди – люди, які вижили після чуми, не бояться менінгококку. Він для них не страшний. А оскільки ми нащадки тих людей, які пройшли генетичний відбір та важливу конфігурацію популяційного імунітету, щоб вижити в ті темні страшні часи, нам боятись вже немає чого.
Для нас, першокурсників, лектор тоді не дуже занурювався в генетику, більше акцентів робив на історичних фактах, але цей момент мене дуже зацікавив. Я неодноразово потім намагався знайти, на чому викладач зміг зробити такі припущення та висновки, але зазвичай все зводилося до банального, що після чуми у людства стався популяційний відбір та «загартування» імунітету.
Кажучи простими словами, вижили найсильніші й дали стійке до інфекцій потомство. Однак, така відповідь мене не влаштовувала.
І ось нарешті, я знайшов відповідь: яскраве сенсаційне дослідження, опубліковане в Nature в 2022 році, пролило світло на цей момент.
💡 Команда дослідників, під керівництвом докторів Хендріка Пойнара з Університету Макмастера в Канаді та Луїса Баррейро з Чиказького університету взяла зразки ДНК з останків понад 500 людей, які померли до, під час та після Чорної смерті. Більшість зразків походять з трьох кладовищ у Лондоні та з п'яти місць по всій Данії. Інші походять від людей, похованих на добре датованому чумному кладовищі в Лондоні, всі з яких померли під час Чорної смерті, з 1348 по 1349 рік. Загалом дослідники змогли включити до свого аналізу зразки понад 200 людей.
Вчені зосередилися на ділянках геному, які пов'язані з імунною системою та імунними розладами. Вони шукали генетичні варіанти, які стали набагато більш чи менш поширеними після Чорної смерті.
І знайшли!
Особи, які мали дві копії гену, який має назву ERAP2, мали приблизно на 40% більше шансів пережити Чорну смерть, ніж ті, хто його не мав. Ген ERAP2 – дуже унікальний та важливий. Він кодує хитрий білок, який вміє розщеплювати пептиди патогенів на менші частини, щоб допомогти імунній системі виявляти інфекції.
У 40% людей, які пережили Чорну Смерть в середні віки, була генетична мутація – цього гену було ДВІ КОПІЇ, отже синтезувалось вдвічі більше рятівного білка!
Ті, у яких цей варіант гену взагалі відсутній, виробляли скорочений нефункціональний білок й гинули значно частіше.
Знову ж таки, якщо коротко підсумувати, то ця дуже цінна та корисна мутація, яка подвоювала ген, дала змогу вижити людству.
До чого тут менінгококк? Чи є зв’язок між чумою та менінгококком?
💡 Менінгококк – Neisseria meningitidis – це одна із найстрашніших бактерій, відомих людству. Цю бактерію назвали саме «менінгококком» саме із-за її небезпечної здатності вражати мозкові оболонки (мозкова оболонка по латинські називається «meninx»). Летальність при генералізованих формах дуже висока. Й досягає навіть у наш час, із цілим арсеналом антибіотиків, від 15% до 40%. В залежності від ступеня ураження й швидкості надання медичної спеціалізованої допомоги. Коли у людини вже наявна геморагічна висипка – типовий симптом – врятувати вже надзвичайно важко. Саме тому менінгококк однією своєю назвою наводить жах та паніку.
Однак, тут є декілька казусів.
Менінгококк дійсно дуже розповсюджений. Він є скрізь. Оскільки основний шлях передачі — крапельний та через контакт зі слиною при тісних, тривалих контактах (спільне проживання, поцілунки, гуртожитки, військо, клуби тощо), не зустрітись із менінгококком протягом життя мабуть що не вийде ні в кого. Більше того, досить часто спостерігається носійство менінгококку без будь-яких проявів та ознак ураження у носіїв. По даним статистики США біля 10-15% підлітків є носіями менінгококку – тому саме їх й вакцинують у США в першу чергу (про вакцинацію ще поговоримо в кінці).
Але попри свою розповсюдженість та здатність до небезпечних генералізованих форм, менінгококовий сепсис ДУЖЕ РІДКІСНИЙ. Зазвичай більшість із нас переносять менінгококову інфекцію у вигляді банального ОРЗ із нежиттю й нічого страшного не відбувається.
За даних офіційної статистики, в США менінгококова генералізована інфекція (менінгіт або сепсис) зустрічається вкрай рідко (0,1–0,3 випадки на 100 000 населення/рік). По абсолютних цифрах, щорічно в США вмирає від менінгококового менінгіту + сепсису (статистика не розрізняє ці два діагнози) приблизно 20-25 осіб. У Великобританії за останні 5 років, десь близько 10 осіб на рік. Всі країни Європи сумарно за весь регіон (статистика по 30 країнах) за 2022 рік повідомили про 110 смертей. В Україні офіційної статистики по летальності я не знайшов, лише цифри по захворюваності.
Отже, щоб призвезти до небезпечної генералізованої форми мають співпасти деякі обставини. Про них поговоримо нижче.
Чому ми масово не помираємо від менінгококку?
Відомо, що менінгокок небезпечний своїм ендотоксином. Цей токсин – надпотужна нейротропна та судинна отрута, яка викликає зміни в продукції ліквору, підвищення проникності капілярів, провокує порушення згортання крові, що зрештою призводить до масивних крововиливів у внутрішні органи, мозок, шкіру.
Звісно, що такий небезпечний патоген мав би бути помічений імунною системою, аби розвинути захисний бар’єр.
Так і сталось. Ми гарно захищені. Є цілий арсенал захисних перехресних антитіл, специфічних та неспецифічних факторів захисту, клітинних, гуморальних, серед яких особливу протименінгококву роль грає система комплементу.
Дуже добре відомо та докладно описано, хто в групі ризику й хто важко хворіє на менінгококковий менінгіт чи сепсис.
Це люди із видаленою селезнікою, ВІЛ-інфіковані та… ЛЮДИ ІЗ ГЕТИЧНО ВРОДЖЕНИМ ІМУНОДЕФІЦИТОМ, У ВИГЛЯДІ ДЕФІЦИТУ КОМПОНЕНТІВ КОМПЛЕМЕНТУ, а саме C5-C9, пропердином, фактором H, фактором D.
Це основна група ризику.
Також додатково можна відмінити, що з певною оговоркою в групу ризику входять діти, яка часто та складно хворіють, маючи в анамнезі схильність до пневмоній, діти, які мають спадковий анамнез щодо випадків або смертей серед родичів від менінгококових інфекцій, а також пацієнти, які приймають імуносупресивні препарати.
Менінгококк та чума. Так чи є зв'язок?
Якщо згадати про тезу викладача предмету Історія медицини, що ті люди, які перемогли чуму мають захист від менінгококку, пазл складається й все стає на свої місця.
Адже відомо, що Yersinia pestis (збудник чуми) швидко вбивається системою захисту із залученням комплемента. Саме це спровокувало патоген шукати нові обхідні шляхи й у чумної палички з’явився так званий Ail – багатофункціональний білок зовнішньої мембрани, який створював збуднику чуми стійкість до білків комплементу в сироватці крові. Це стало критично важливим для виживання Y. pestis під час сепсисної стадії чумних пандемій.
Натомість, людству, щоб вижити від чуми, яка була набагато страшнішою та більш складною для побудови захисту, довелось знаходити свої генетичні «апгрейди», про які ми говорили вище. А менінгокок на той час вже не був такою великою проблемою й легко контролювався імунними клітинами.
Повз роки можу трохи «поправити» викладача із НМУ: імунна система спочатку подолала менінгокок, а вже потім здогадалась й навчилась, як стримувати чумну паличку. А не навпаки.
Що не так з імунною системою тих, хто хворіє важко (сепсис, менінгіт)? Чи можна це передбачити?
💡Більшість із нас – це нащадки тих людей, які пройшли генетичний відбір та важливу конфігурацію популяційного імунітету, щоб вижити в ті темні страшні часи, коли епідемії вирували одна над одною. І у більшості із нас є ці чарівні захисні зміни в імунітеті. Але не у всіх.
І саме тут криється страшна трагічна генетична несправедливість, яка штовхає медицину шукати методи профілактики та порятунку від небезпечних блискавичних форм менінгкокової інфекції.
Щоб «спіймати» небезпечну менінгококцемію чи менінгококовий менінгіт мають співати одночасно декілька факторів: вроджений імунодефіцит (такі люди мають у десятки, якщо не сотні раз, більший ризик отримати генералізовану форму та розвиток інфекційно-токсичного шоку), циркуляція небезпечних серотипів менінгококу (адже не всі штами меніннгококу є смертельними) та відсутність раніше отриманих перехресних антитіл та інших факторів захисту.
Інфекційно-токсичний шок – серйозна проблема менінгококцемії. Адже імунна система має «вбивати» патоген обережно, ювелірно, не розтрощуючи все навкруги. Але при менінгококцемії трапляється все навпаки. Саме тому, при розвитку менінгококового сепсису самим основним лікуванням стають гормони, а вже на другий план виходять антибіотики. Щоб масивний розпад бактерій не спровокував ще більшого виходу ендотоксину та ураження судин.
Як врятувати групи ризику від менінгококцемії?
Попри те, що це трапляється дуже рідко, кожна смерть це невимовна трагедія та велика втрата для рідних. Тому медицина намагається знайти шанс для порятунку тих небагатьох, хто має підвищені ризики та схильність до важкого перебігу менінгококкової інфекції.
Чи можна передбачити схильність до важких форм?
Для пацієнтів, у яких були в сім’ї серед родичів випадки смерті від менінгококу чи сепсису в молодому віці, або ті, які вже самі мали епізод менінгококового менінгіту, також у дітей, які часто й тяжко хворіють респіраторними захворюваннями, вже мали епізоди декількох пневмоній, рекомендується проводити дослідження активності комплементу (CH50, AH50) та генетичні тести на дефекти C5–C9, properdin, MyD88, IRAK4.
Але це дуже дорого й не проводиться на загал. Саме тому світова система охорони здоров’я вирішила йти іншим шляхом.
Для груп ризику рекомендована профілактична вакцинація.
Чому ця вакцина від менінгококу не є обов’язковою та кому, коли й скільки раз варто її зробити.
Як вже було сказано вище, в групу ризику потрапляють діти та дорослі, які мають чіткий специфічний вроджений або набутий імунодефіцит. Для них небезпечні не всі, а саме деякі надзвичайно патогенні серотипи менінгококу.
Саме для цього розроблені й використовується дві вакцини, що захищають від серогруп А, С, Y, W-135, та друга, яка забезпечує захист від менінгококів групи B.
Для серогруп А, С, Y, W-135 використовуються вакцини під назвою Menactra, Nimenrix, MenQuadfi, Menveo
Вік для щеплення дітей: з 9 місяців (за інструкцією США) і до 55 років.
Вік для щеплення дітей: ЄС/Велика Британія, Австралія тощо: з 2 місяців життя і старше.
Оскільки імунний захист після вакцинації цими вакцинами не пожиттєвий й ефективність помітно спадає протягом ≈3–5 років, для груп ризику є підстава ревакцинацій кожні 5 років упродовж ризику.
Для серогрупи В використовується вакцина під назвою Бексеро.
Різні країни мають різні нацкалендарі, але загалом вакцинація починається з 2 місяців й потребує 4 дози вакцини протягом року, з подільшими бустерами для груп ризику, оскільки антитіла помітно спадають вже протягом 1–2 років після завершення серії.
💡 Серед всіх європейських країн, тільки Франція з 2025 року запровадила обов’язкову вакцинацію для дітей.
Всі інші країни Європейського регіону відносять вакцинацію від менінгококу як рекомендовану по показаннях для чітко окреслених груп ризику й не фінансують її в рамках державного забезпечення. Цікаво, що деякі країни вимагають обов’язкової вакцинації для паломників та мандрівників (Саудівська Аравія, Гамбія, Ліван, Лівія, Філіппіни, Індонезія).
Американці не щеплять дітей масово. Вважається, що рутинна вакцинація всіх дітей економічно невиправдана — знову ж таки, як і європейці, імунізують лише групи високого ризику (дефіцит комплементу, аспленія, подорожі до ендемічних регіонів). Дітям з імунодефіцитом (вродженим або набутим) вакцинація обов’язкова, бо саме вони мають високий ризик генералізованих форм. Однак американці планово щеплять підлітків, саме з метою знизити ризики передачі та циркуляцію небезпечних серотипів у популяції.
Підіб’ємо підсумки
Менінгокок – дуже розповсюджена бактерія, яка є скрізь й з якою ми часто зустрічаємось. Але не всі серотипи страшні й викликають небезпечні генералізовані форми.
У переважної більшості людей еволюційно сформований потужний та ефективний імунний захист від небезпечних форм менінгококової інфекції.
Групою ризику при зараженні менінгококом є люди із вродженим дефектом імунної системи, ВІЛ-інфіковані, люди, які преймають імуносупресивні препарати та пацієти із видаленою селезінкою. Також частково можна до цієї групи віднести недоношених дітей та дітей, що часто й важко хворіють, або мають в спадковому анамнезі родичів із генералізованими формами менінгококової інфекції.
Вакцинація від менінгококу є дуже ефективною та рекомендована групам ризику, при чому пожиттєво, із періодичним бустерами. Для переважної більшості людей без порушення імунного захисту вакцинація не показана. Рішення приймається сімейним лікарем та батьками, із урахування сімейного анамнезу, стану імунітету дитини, підлітка чи дорослого, та осередку де проживає сім'я, якщо є серйозна небезпека циркуляції патогенних штамів менінгококу.
Джерела та посилання:
https://www.nature.com/articles/s41586-022-05349-x
https://www.cdc.gov/meningococcal/hcp/vaccine-recommendations/risk-indications.html
https://www.mdpi.com/2076-2607/12/1/146
https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/mmi.14140
https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/j.1699-0463.1990.tb05008.x
Що таке взагалі менінгокок? Які причини смертельних блискавичних форм, хто в групі ризику, яка світова статистика? Чи існує профілактика та кому, коли й скільки раз потрібне щеплення?
