Автоімунні хвороби. Чому їх стає більше з кожним роком? Які причини? Що робити?
Сама типова помилка діагностики бореліозу – пряма дорога до антибіотикорезистентності
11.12.2025
Що зруйнувало йому печінку? Розмова про гепатит, який можна заробити сидячи вдома
17.02.2026
Люди завжди прагнули жити довше. Й вся історія медицини – це безперервний шлях до пошуку тілесного безсмертя.
Звісно, це неможливо. Однак, з кожним століттям людство впевнено просувалось в цьому напрямку. Ми значною мірою подолали більшість страшних інфекційних захворювань. Вже є ліки від ВІЛ та гепатиту. Вдосконалюється протиракова терапія та профілактика. Ми навчились робити надскладні операції, пересаджуючи печінку, нирки чи навіть серце. Винайшли штучну нирку. Люди безумовно стали жити значно довше. Основною проблемою наразі є так звані «хвороби старості» – кардіологія, неврологічні розлади та онкологія. Цього не було ще навіть 100 років назад.
Але в XXI столітті з'явився новий страшний монстр. Все частіше стала з'являтися на обрії ще одна страшна загроза, про яку раніше масово й не чули… Мова йде про автоімунні процеси…
Я не ревматолог. Автоімунні захворювання лікують ревматологи та ендокринологи. Чому ж я заговорив про «не свій профіль»?
Справа в тому, що як інфекціоніст, я дуже часто стикаюсь із автоімунними захворюваннями. Які імітують інфекційні процеси, або є наслідком неправильного лікування інфекцій. Також при розмові із пацієнтами я все частіше чую фразу: «лікарю, що нам попити, аби підвищити імунітет й менше хворіти?»
У світлі сьогоднішніх знань щодо досліджень імунітету, ця фраза є… Дуже неправильною та несе в собі небезпечний підтекст.
Мені доводиться довго й терпляче пояснювати пацієнтам, що так говорити неправильно, адже медицина вже давно змінилась. А фраза «підвищити імунітет» є застарілим міфом та є дуже шкідливою. Що світова наука вже давно увійшла в нову еру розуміння відносин між хворобою та нашим імунітетом й все впевнено та безповоротно стало догори дригом. І що імунітет не можна так просто «покращити» чи «посилити». Імунітет – це дуже крихка й тендітна субстанція. І правильна поведінка та дія на нього – це вміти його загартовувати й берегти. А не «посилювати».
Що таке насправді автоімунна хвороба? Чому автоімунних захворювань стає все більше? Що ми неправильно робимо? Звідки йде небезпека? Що можна зробити, аби зменшити ризик появи автоімунних процесів у себе? Які внутрішні механізми нас захищають від автоімунних захворювань?
Автоімунні хвороби. Що це? Чому їх стає з кожним роком все більше?
Автоімунні захворювання – це не хвороби старості. Це прокляття та біль сучасного світу, адже вони вражають як раз навпаки – молоде й працездатне населення. Якщо раніше це було щось рідкісне, наразі ці патології стають надзвичайно поширеними. Деякі масштабні статистичні аналізи порахували й вважають, що наразі принаймні одна автоімунна хвороба є в кожної десятої людини.
Треба знати, що автоімунні захворювання – це не одна хвороба, а ціле сімейство: ревматоїдний артрит, розсіяний склероз, цукровий діабет 1 типу, хвороба Крона, псоріаз, червоний вовчак, різні тиреоїдити, целіакія, васкуліти, міастенія, бронхіальна астма, зрештою класичний ревматизм. Є ще десятки інших видів автоімунних порушень.
Для прикладу, на ревматоїдний артрит страждає близько 17–18 мільйонів людей у світі, з тенденцією до зростання, причому частота з 1990 року збільшилась більш ніж на 14%. На друге автоімунне захворювання - цукровий діабет 1 типу – хворіє приблизно 9 мільйонів людей у світі, а кожного року реєструється понад 500 000 нових випадків. І це тільки вершина айсберга. Якщо врахувати всі «менш медійні» автоімунні діагнози, виходить, що автоімунні захворювання – одна з основних причин розвитку хронічних захворювань у світі.
Чому організм атакує сам себе?
Автоімунні хвороби – це патологічний стан, коли організм людини вражає його ж імунна система. Вона помилково націлюється на певні патогени чи антигени, а зрештою «заплутується» й починає безперервно бити по своїх клітинах.
Ви здивуєтесь, але в нормі, природа навмисно заклала механізм знищення власних клітин. Адже це є дуже необхідним та важливим.
У людини щодня з’являються тисячі «дефектних» клітин — уражених вірусами чи бактеріями, чимось пошкоджених, мутованих, старих, або таких, що вже не виконують свої функції. Тому імунна система цілком справедливо має дозвіл їх помітити, впізнати й успішно ліквідувати. Це нормально.
Але є надважлива й надзвичайно сувора межа – що саме можна чіпати, а що ні. Це так званий «механізм толерантності». Це те, що допомагає імунітету не плутатись між «хорошим» та «поганим» й не нападати на власні здорові органи й непошкоджені білки.
Якщо казати дуже просто та схематично, то є три основні рівні захисту від автоагресії:
Перший – це фільтр у тимусі — більшість «небезпечних» Т-клітин знищуються ще на етапі навчання та дозрівання у вилочковій залозі. Ідея проста - якщо імунна клітина ще на етапі навчання почала реагувати на власні тканини, її буде одразу ж ліквідовано.
Другий рівень – це ціла система захисту, коли одні імунні клітини відшукують дефектні чи небезпечні інші імунні клітини та їх знешкоджують. Для прикладу: натуральні кілери, які "підчищають" органзім від небезпечних автоантитіл, які можуть пошкодити мієлінову оболонку та призвести до розсіяного склерозу. А також можна згадати про сигнальні білки, цитокіни та інші речовини, які вміють натискати на «гальма» й різко зупиняти процес самоушкодження.
І третий рівень – так звана периферична толерантність — це T-reg (регуляторні клітини) – за відкриття яких була дана цього року Нобелівська премія й про які ми обов’язково скажемо пару слів нижче.
Отже, щоб у людини розвинулось автоімунне захворювання, в якомусь з цих рівнів захисту має відбутися збій.
Автоімунне ураження – це втрата контролю над процесом. Який насправді мав дуже важливе значення для виживання.
Згадаємо для прикладу COVID-19
COVID-19 у важкій формі — це не просто вірусна інфекція. Вже у перші місяці пандемії стало очевидно, що у багатьох пацієнтів розвивається небезпечне ускладнення — неконтрольована імунна агресія – так званий «цитокіновий шторм». Імунна система не зупиняла запалення після гострої фази. Навпаки, імунні клітини замість того, щоб знищувати вірус, починали нищити власні органи — легені, судини, іноді навіть серце й нирки.
І знаючи це зараз, хіба залишиться у когось бажання «попити щось для підсилення імунітету» під час ковіду?
COVID-19 у тяжкому перебігу це – гострий автоімунний процес. Щоб це підтвердити, було виконано багато серйозних досліджень та не одна людина постраждала від заскорузлої системи...
Когось дивує, що при тяжкій коронавірусній інфекції та грипі людину лікують тим, що повністю «вимикають» імунітет? А це саме так. Основне лікування важких форм респірторних інфекцій полягає в призначенні дуже високих доз стероїдів. І воно дуже гарно працює, рятуючи пацієнтів та повертаючи їх майже з того світу.
На сьогодні, на щастя, вже винайдені та широко використовуються прямі противірусні препарати, тому при своєчасному призначенні до такого стану пацієнт вже не дійде. До того ж, COVID-19 так змутував, що вже втратив свою вбивчу патогенність. Ситуація із автоімунним ураженням при важкому грипі практично ідентична. Це треба знати.
Чому автоімунних хвороб стає в світі більше?
По-перше, ми просто краще вміємо це діагностувати
Ще 30–40 років тому частину таких хвороб навіть не могли нормально назвати. Люди роками ходили з «ревматизмом», «поліартритом», «дивною анемією», «неврозом» чи «хронічною втомою», намагаючись лікувати просто симптоми, не розуміючи причини захворювання. Сучасна імунологія, вміння використовувати специфічні точкові антитіла, специфічні аналізи, МРТ тощо – дозволили називати речі своїми іменами. І частина «зростання» в XXI столітті – це дійсно покращення статистики.
Але не все можна списати на діагностику
Великі епідеміологічні огляди показують, що реальна захворюваність і поширеність автоімунних хвороб невпинно росте – не тільки в США чи Європі, а й глобально по всьому світу.
Вчені намагаються знайти підтверджені фактори, що зможуть пояснити, ЩО САМЕ провокує імунну систему й порушує крихкий баланс та рівновагу в організмі. Деякі моменти вже відомі:
-
це глобальне погіршення екології та забруднення повітря;
-
надлишок ультраобробленої їжі, цукру, дефіцит клітковини;
-
епідемія ожиріння та інсулінорезистентності;
-
куріння (класичний доказовий тригер для ревматоїдного артриту та розсіяного склерозу);
-
деякі інфекції (той самий EBV при РС, ієрсінія при автоімунному тиреоїдиті, гемолітичний стрептокок при ревматизмі – все це явища так званої молекулярної мімікрії);
-
хронічний стрес, порушення сну, зміна циркадних ритмів;
-
зміни мікробіому – «гігієнічна гіпотеза»: ми живемо стерильніше, ніж наші предки.
Гігієнічна гіпотеза
Останній пункт у свій час дуже сильно зацікавив епідеміологів та вчених.
Є беззаперечні факти – країни чи регіони з вищим рівнем санітарії та меншим мікробним навантаженням мають вищу поширеність автоімунних хвороб. Розбираючи цей феномен, було проведено багато масштабних епідеміологічних спостережень й надруковано масу цікавих робіт, які підтверджують цей факт. «Гігієнічна гіпотеза» каже, що надмірна чистота (або скоріше — недостатня своєчасна мікробна різноманітність) у сучасному середовищі може підвищувати ризик автоімунних хвороб. На сьогодні ця думка є надзвичайно популярною й знаходить все більше доказів. Ніхто не закликає навмисно жити в жахливому бруді чи антисанітарії – звісно, це маячня. Однак розуміння того, що надмірна фанатична гігієна є не менш шкідливою, має дуже важливе значення.
Нобель-2025: хто, за що і чому це революція в медицині
Однак, не все втрачено. Наш організм завжди має в рукавах прихований туз. І навіть на найскладнішу проблему вже наперед придумав ефективне рішення. І боротьба з автоімунними захворюваннями не є виключенням. Наша імунна система продовжує безперервно вчитись.
У 2025 році Нобелівську премію з фізіології та медицини отримали Mary Brunkow, Fred Ramsdell та Shimon Sakaguchi – за відкриття того, як організм стримує власний імунітет від агресії проти себе.
Нобелівську премію цього разу отримали не за гучні сенсаційні прориви чи винаходи, а за кропітке, «тихе», але надзвичайно глибоке фундаментальне дослідження, яке відкриває цілий напрямок в імунології. Вже в недалекому майбутньому ці важливі досягнення імунології дадуть змогу впроваджувати нові терапевтичні моделі й засоби лікування найстрашніших захворювань 21 століття – раку та автоімунних патологій.
Довгий час вважалось, що толерантність до своїх тканин – так званий контроль «свій-чужий» це тільки історія про «фільтр у тимусі»: погані, автоагресивні Т-клітини там помічаються як «браковані» й ліквідуються. Це називається центральна толерантність.
Але ще в далекому 1995 році Shimon Sakaguchi показав, що історія значно цікавіша. Він виділив особливу популяцію Т-клітин (CD4⁺CD25⁺), і показав, що коли цих клітин бракувало, у мишей розвивались важкі автоімунні захворювання. Згодом ці клітини назвуть регуляторними Т-лімфоцитами (T-reg). Коли Shimon Sakaguchi додавав ці Т-клітини мишам назад – автоімунні процеси зникали.
Так було відкрито явище ПЕРИФЕРІЙНОЇ ТОЛЕРАТНОСТІ.
Попри те, що регуляторних Т-лімфоцитів дуже мало – всього 1% від загального числа лімфоцитів, їх фукції унікальні й життєво необхідні.
T-reg вміють загальмовувати й стримувати небезпечні імунні реакції. Це образно кажучи фізіологічні противаги — біологічні гальма, які захищають нас від неконтрольованої агресії Т-кілерів й інших активних клітин імунітету.
Друга важлива роль, це підтримка T-reg толерантності до «свого» й контроль взаємозв’язків імунної системи із цілим мікросвітом всередині нас – мікрофлорою, або як зараз прийнято казати – мікробіотою. Це дуже важливо. Адже ми маємо розуміти, що в нас живе безліч корисних мікроорганізмів, із якими не треба «воювати». Навпаки – підтримання добрих стосунків із мікрофлорою є запорукою міцного здоров’я та сили. Для прикладу, ризик розвитку розсіянного склерозу на тлі порушення стосунків імунітету із мікробіомом на сьогодні вже яскраво й чітко доведено.
Одним словом, усі ці взаємини – між власними клітинами, мікробіомом та власними агресивними клітинами-вбивцями треба контролювати, щоб імунна система працювала й не шкодила сама собі. От за ці функції й відповідають регуляторні Т-лімфоцити.
FoxP3: ген, який вмикає «режим охоронця»
У 2001 році Mary Brunkow та Fred Ramsdell працювали з мишами, які мали тяжкий автоімунний синдромом із ураженням шкіри. І вони знайшли особливу рідкісну мутацію в гені, який назвали Foxp3.
У людей дана мутація також відома й описана. Й викликає важке порушення роботи імунної системи й проявляється аутоімунним діабетом (зазвичай неонатальний діабет; початок < 6 місяців), небезпечну для життя ентеропатію та атопічний дерматит. Як виявилось, ген FoxP3 – це «майстер-перемикач», без якого регуляторні Т-клітини не формуються нормально.
У 2003 році Sakaguchi пов’язав усі шматочки пазлу: FoxP3 керує розвитком тих самих регуляторних Т-клітин, які він описав ще в 1995 році. Порушення в цьому гені зриває надважливий механізм саме тої периферичної імунної толерантності.
Це справжня сенсація й заслужена Нобелівська Премія.
Чому це відкриття змінює медицину?
Нобелівський комітет прямо пише: без цих відкриттів ми б не розуміли, чому НЕ ВСІ люди мають тяжкі автоімунні хвороби, хоча потенційно автоагресивні Т-клітини є майже в кожного з нас.
Відкриття та розуміння важливості T-reg відкриває безліч нових підходів до лікування автоімунних хвороб. Адже якщо T-reg – це природні гальма, чому б не їх використати як ліки для пацієнтів, у кого є автоімунні порушення?
Відомо, що вже понад 200 клінічних досліджень займаються цими питаннями, де ретельно вивчаються терапія власними T-reg-клітинами при ревматоїдному артриті, діабеті 1 типу, хворобі Крона, РС тощо. Окремо займаються використанням T-reg в трансплантології: є спроби навчити організм більш м’яко реагувати після трансплантації органів, щоб зменшити відторгнення. Онкологія також не залишилась осторонь. Оскільки при раку все навпаки й вже відомо, що є проблема в тому, що T-reg іноді надто добре захищають пухлину від імунної атаки. Тому в онкології частина лікування може мати чітко направлену дію – намагатися прибрати надмірну активність T-reg, щоб «відкрити шлях» для цитотоксичних Т-клітин до пухлин.
Звісно, ці сенсаційні відкриття ще не означають, що вже завтра всіх хворих на автоімунну патологію вилікують однією пігулкою T-reg. Однак дані фундаментальні відкриття дозволили чітко сформувати правильний напрямок руху й вперше за дуже багато років чітко побачити конкретну мішень, із якою можна працювати.
Короткий підсумок: «підсилювати» чи «балансувати»? Що це означає для звичайної людини
Отже, що нам дає Нобель-2025, окрім дуже красивої історії про трьох учених?
Як часто вам хотілося пропити «щось», аби пошвидше одужати, за день-два «стати на ноги», або краще взагалі не захворіти, коли на роботі хтось приніс заразу? Вам колись радили пропити аптечні чудодійні препарати, які «підсилюють імунітет» для профілактики чи лікування простуди?
Фундаментальні зрушення й відкриття вкотре для нас наголошують дуже важливий месенж: Імунітет – це система тонкої регуляції, з якою треба поводитись дуже обережно й із знанням деталей. Це не м’яз, який треба «качати», безконтрольно стимулювати й дражнити. Вживання сумнівних недоведених імунологічних препаратів, нездоровий спосіб життя, шкідливі звички, епідемія ожиріння та гіподинамії, фанатична гігієна та погіршення екології та продуктів харчування, а також недоліковані й пропущені вчасно інфекційні процеси є основними причинами безпрецендентного росту автоімунних захворювань на планеті. Не на все це ми можемо вплинути. Однак, принаймні на більшу частину цього переліку...
Автоімунні хвороби – це наслідок дуже тонкої, складної системи, яка може дати збій. В імунітеті саме важливе це поняття рівноваги та балансу. Тому завдання сучасної медицини – не «розігнати» імунітет, а допомогти йому зберігати рівновагу. Саме цим зараз і займаються провідні імунологи та ревматологи світу!
Всім здоров’я. Бережіть себе, свої нерви й свій імунітет.
Ця стаття опублікована в міжнародному журналі "Амбасадор". Посилання на першоджерело:
https://ambassador-ida.online/
Повна електронна версія журналу доступна за посиланням:
https://online.fliphtml5.com/rapvi/journal_AMBASSADOR_N4_WEB/#p=1
